«Якщо думка псує мову, мова може також зіпсувати думку», – Оруелл, «Політика англійської мови»
«Це схоже на спробу стерти та/або маргіналізувати певні культури, тобто робітничий клас, гетто тощо. Мова – це жива, органічна річ. Якщо ви спробуєте це контролювати і прописати заборони на те, що кажуть люди, наступне – це цензурувати те, що вони думають.» – Ірвін Велш. Нецензурна лексика на прикладах:
1. Реалістичність: Джером Девід Селінджер – «Ловець в житі»
Однією з найпоширеніших скарг щодо «Ловця в житі» є лихослів’я Голдена Кофілда – що це не лише образливо, але й нереалістично, бо ніхто не говорив би так. Правда полягає в тому, що він насправді не розмовляє. У переважній більшості випадків нецензурна лексика збережена для внутрішнього монологу. Це – його думки, оскільки оповідь ведеться від першої особи. Коли Голден веде діалог, він коректує свою мову, як це робить більшість людей. Лайка у цьому випадку – ще й засіб нагадати нам, коли ми в його голові, а коли ні, і це дуже ефективно. Крім того, надмірну лайливість можна вважати симптомом незрілості Голдена та його тривожності.
Лихослів’я виконує дві основні функції:
- надає реалістичності персонажу, показуючи, як він не переймається думкою інших людей, і, крім того, таку надмірну лайливість можна вважати симптомом незрілої особистості.
- банально, але змушує читача відчувати довіру до Голдена, вважати його відвертим і чесним, незважаючи на його ставлення до людей. Його мова підкреслює, що він скептичний не до нас, а саме до іншими персонажів.
2. Консерватизм не в моді: сучасна українська література та нецензурна лексика у ній
Культура не може бути стандартизованою, це природньо. Не потрібно її виправляти чи контролювати. Вона живе, і з неї не можна чогось прибрати. Таким чином, певні неперевершені твори без лайки втратили б натуральність та колоритність, які вкладав у них автор. Нецензурність передає стани та емоції персонажів; це і Оксана Забужко «Казка про калинову сопілку», і Тарас Прохасько «Від чуття до сутності», і проза Юрія Андруховича та Юрка Іздрика, деякі поезії Сергія Жадана.
Ще одна сучасна авторка доволі ексцентричних книжок – Ірена Карпа теж часто (навіть більше за Жадана), використовує у своїх романах нецензурні вислови. Однак, стиль в неї інакший. Твори авторки виглядають більш жіночними, стервозними, кокетливими, і так народилися і вийшли в світ такі її романи як «Фройд би плакав», «50 хвилин трави».
3. Гарпер Лі – «Убити пересмішника»
Цю книгу тимчасово забороняли через лайливі слова, оспорювали її місце у шкільних програмах, тому що роман “містить нецензурну лексику і расистські вирази”. Та незважаючи на протести, роман залишається у шкільних списках літератури по всій Америці.
Насправді ж, груба мова і тут присутня не просто так: Гарпер Лі мала на меті зробити роман максимально реалістичним. Вона показує, що діти Фінча – типові діти того часу. Це не лише робить її роман реалістичним, але й підкреслює, що Джин та Джем не вдаються до самоцензури, коли говорять. Вони можуть вважатися середнім класом, мати батька юриста, але вони є типовими дітьми, і це важливо для нашого розуміння їхньої ролі в романі.
Джерела: https://nothingintherulebook.com/2018/03/24/book-censorship-bad-language-vs-bad-writing/
https://www.flavorwire.com/203343/blue-streaks-10-writers-of-profane-prose
https://www.goodreads.com/topic/show/1034472-why-does-holden-swear-so-much
https://www.bbc.co.uk/bitesize/guides/z9jyxsg/revision/4
Дата відвідання сайту: 19.10.2019
Зреферували: Валерія Ткаченко і Лана Соколюк
