Табу в літературі: нецензурна лексика

«Якщо думка псує мову, мова може також зіпсувати думку.» – Оруелл, «Політика англійської мови»

«Це схоже на спробу стерти та/або маргіналізувати певні культури, тобто робітничий клас, гетто тощо. Мова – це жива, органічна річ. Якщо ви спробуєте це контролювати і прописати заборони на те, що кажуть люди, наступне – це цензурувати те, що вони думають.» – Ірвін Велш.

1. Реалістичність: Джером Девід Селінджер – «Ловець в житі»

Однією з найпоширеніших скарг щодо «Ловця в житі» є лихослів’я Голдена Кофілда – що це не лише образливо, але й нереалістично, бо ніхто не говорив би так. Правда полягає в тому, що він насправді не розмовляє. У переважній більшості випадків лайка збережена для внутрішнього монологу. Це – його думки, оскільки оповідь ведеться від першої особи. Коли Голден веде діалог, він коректує свою мову, як це робить більшість людей. Лайка у цьому випадку – ще й засіб нагадати нам, коли ми в його голові, а коли ні, і це дуже ефективно. Крім того, надмірну лайливість можна вважати симптомом незрілості Голдена та його тривожності.

Отже, лихослів’я виконує дві основні функції:

  1. надає реалістичності персонажу, показуючи, як він не переймається думкою інших людей, і, крім того, таку надмірну лайливість можна вважати симптомом незрілої особистості.
  2. банально, але змушує читача відчувати довіру до Голдена, вважати його відвертим і чесним, незважаючи на його ставлення до людей. Його мова підкреслює, що він скептичний не до нас, а саме до іншими персонажів.

2. Консерватизм не в моді: сучасна українська література

Культура не може бути стандартизованою, це природньо. Не потрібно її виправляти чи контролювати. Вона живе, і з неї не можна чогось прибрати. Таким чином, певні неперевершені твори без лайки втратили б натуральність та колоритність, які вкладав у них автор. Нецензурність передає стани та емоції персонажів; це і Оксана Забужко «Казка про калинову сопілку», і Тарас Прохасько «Від чуття до сутності», і проза Юрія Андруховича та Юрка Іздрика, деякі поезії Сергія Жадана.

Ще одна сучасна авторка доволі ексцентричних книжок – Ірена Карпа теж часто (навіть більше за Жадана), використовує у своїх романах нецензурні вислови. Однак, стиль в неї інакший. Твори авторки виглядають більш жіночними, стервозними, кокетливими, і так народилися і вийшли в світ такі її романи як «Фройд би плакав», «50 хвилин трави».

3. Гарпер Лі – «Убити пересмішника»

Цю книгу тимчасово забороняли через лайливі слова, оспорювали її місце у шкільних програмах, тому що роман “містить нецензурну лексику і расистські вирази”. Та незважаючи на протести, роман залишається у шкільних списках літератури по всій Америці.

Насправді ж, груба мова і тут присутня не просто так: Гарпер Лі мала на меті зробити роман максимально реалістичним. Вона показує, що діти Фінча – типові діти того часу. Це не лише робить її роман реалістичним, але й підкреслює, що Джин та Джем не вдаються до самоцензури, коли говорять. Вони можуть вважатися середнім класом, мати батька юриста, але вони є типовими дітьми, і це важливо для нашого розуміння їхньої ролі в романі.

Джерела: https://nothingintherulebook.com/2018/03/24/book-censorship-bad-language-vs-bad-writing/

https://www.flavorwire.com/203343/blue-streaks-10-writers-of-profane-prose

https://www.goodreads.com/topic/show/1034472-why-does-holden-swear-so-much

https://www.bbc.co.uk/bitesize/guides/z9jyxsg/revision/4

Дата відвідання сайту: 19.10.2019

Зреферували: Валерія Ткаченко і Лана Соколюк

Поширте у соціальних мережах:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *