Редактор не просто виправляє помилки у текстах, редактор відчуває текст не гірше, ніж автор. Для початку варто визначитися, про якого саме редактора йдеться: літературного, наукового, редактора стрічки новин чи рубрики у медіа. Цей матеріал саме про літературне редагування художніх текстів.
Ви берете з полиці улюблений роман, розгортаєте і занурюєтеся в захопливий сюжет, який стрімко плине від події до події, насичений діалогами та яскравими характерами персонажів. На обкладинці великими літерами написане ім’я автора. Але книжка у своєму фінальному вигляді – це заслуга не лише однієї людини. За кожним хорошим текстом стоїть вправний літредактор.
Якщо перед вами стоїть задача відредагувати художній текст, перш за все звертайте увагу на те, чи однаковим залишається стиль автора протягом усього твору. Адже часто буває так, що початок книги вдається письменнику дійсно круто – історія тільки розпочинається, натхнення вдосталь, пишеться легко. А що далі, то текст може стати все менш умілим. Для літературного редактора важливо помітити це вчасно і скерувати текст на доопрацювання автору.
Як визначити, чи однаковим є стиль протягом історії? Звернуть увагу на тон оповіді: він серйозний, жартівливий, саркастичний? Якщо використані гумористичні прийоми, то чи зберігаються вони протягом усього тексту? Який синтаксичний стиль обирає автор на початку: довгі складні речення, наче натхнення черпав із книг Оксани Забужко, чи короткі, лаконічні, обірвані? Чи зберігається однаковий синтаксичний мотив протягом усієї книги? Якщо ні, чи виправдана зміна?
Також особливої уваги літредактора заслуговує незвичайна лексика. Наприклад, лайка, жаргон, діалектизми. Чи виправдане вживання цих груп слів? Чи органічно вони виглядають у тексті? Уявімо, автор-киянин береться писати книгу про Карпати. Якщо він попередньо не спілкуватиметься із місцевими жителями, то діалектні слова у його творах можуть виходити неприродними, недоречними. У такому разі цю штучність легко помітять читачі, знайомі з місцевими діалектами.
Або ж лайка. Якщо це реалістични й роман про підлітків, то чи органічно звучатимуть питомо українські лайливі слова, особливо, архаїчні? Навряд. Варто писати так, як говорить сучасна молодь. Якщо лайка у цьому мовленні присутня, завдання автора – передати її. Але вживання таких слів має бути вмотивованим.
Ще один пункт, до якого потрібно придивитися літературному редактору – імена та назви. Автору можуть дуже подобатися іноземні імена, але чи будуть Шарлотти та Джеймси доречні у повісті про маленьке українське містечко? Якщо йдеться про вигаданий фентезійний світ, то імена і назви тут теж повинні бути вмотивованими. Не просто красиве «дивне» ім’я, а ім’я, яке матиме значення у конкретно цій вигаданій реальності. Адже наші імена – це не просто набір звуків, у кожному з них закладено глибший сенс. Імена на власні назви можна утворювати від загальний назв, від старовинний слів, або ж вигадувати узагалі з нуля, надаючи такого ж фентезійного відтінку, який має і сам текст.
Загалом, робота літературного редактора більш творча, ніж технічна. Це не його завдання – виловити зниклі коми чи одруки. Його мета – довести текст до гармонії, відшліфувати втілення авторської ідеї.
Читайте також: 5 ефективних правил, які варто знати кожному письменникові
Авторка: Анна Повх
